Друк

Своє двадцятип’ятиріччя Українське військо зустрічає зовсім в іншій якості, ніж це було ще кілька років тому. Нині станом і справами нашого війська переймається вся країна. І річ навіть не в тому, що сьогодні війську, як і всій державі, доводиться діяти в режимі відбиття агресії сусідньої країни. Змінилася сама сутність та філософія розвитку українського війська. Тож напередодні цієї річниці нашим читачам буде незайвим пригадати, який шлях пройшли ЗС України за 25 років.

Отже, з розпадом СРСР під юрисдикцію України перейшли 14 мотострілецьких, чотири танкові, три артилерійські дивізії та вісім артилерійських бригад (9293 танки, 11346 бойових броньованих машин), бригада спецпризначення, дев’ять бригад ППО Сухопутних військ, сім полків бойових вертольотів, три повітряні армії (близько 1500 бойових літаків) і окрема армія ППО. Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, мали на озброєнні 130 міжконтинентальних ракет РС-18 на рідкому паливі з шістьма ядерними боєголовками кожна і 46 ракет РС-22 на твердому паливі з десятьма боєголовками кожна. Окрім того, в Україні було розгорнуто повітряний компонент стратегічних сил СРСР, який становили 21 бомбардувальник ТУ-95мс та 19 бомбардувальників ТУ-160 із загальним боєкомплектом у 500 крилатих ядерних ракет. До того ж розгорнуте на теренах України угруповання мало понад 2000 тактичних та оперативно-тактичних ядерних зарядів. По суті, після розпаду Радянського Союзу Україна стала власником третього за величиною ядерного потенціалу в світі. А на час проголошення Україною незалежності загальна чисельність військ в Україні становила близько 980 тисяч осіб. Зрозуміло, що молода українська держава не була спроможна утримувати майже мільонне важкоозброєне військо.

Окрім того, Верховна Рада України затвердила принцип без’ядерності нашої держави, закріплений у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Тож стало зрозуміло, що наша держава протягом найближчого часу добровільно позбудеться успадкованого ядерного арсеналу. 6 грудня 1991 року Верховна Рада України приймає критично важливі для військового будівництва закони — «Про оборону України» і «Про Збройні Сили України».

У середині червня 1992 року Верховна Рада України ратифікувала Договір про звичайні збройні сили в Європі (так звані «флангові обмеження» ОВТ в Европі), яким визначалися максимальні рівні озброєння і військової техніки для України. Тож у відповідності до цих міжнародних забов’язань Верховною Радою України було визначено чисельність Збройних Сил України — 450 тис. військовослужбовців. На цьому ж засіданні Верховної Ради України була затверджена перша з часу відновлення державної незалежності України Воєнна доктрина, яка передбачала необхідність приведення системи оборони країни у відповідність до тогочасних геополітичних умов. На початок червня 1996 року Україна завершила процес свого ядерного роззброєння, на її території не залишилося жодного ядерного боєзаряду або боєприпасу.

1994 року завершилося міждержавне переміщення військових кадрів. Протягом 1991–1994 років з України в інші держави було переведено близько 12 тис. офіцерів і прапорщиків, повернулося на Батьківщину понад 33 тис. військовослужбовців, серед них 27 982 офіцери. Протягом трьох років чисельність угруповання військ та сил скорочується більше ніж на половину, на кінець 1995 року в українському війську з 980 тисяч осіб залишилося 400 тисяч.

1997 року вперше було проведено цикл стратегічного планування оборони України. За його підсумком Президентом України затверджено Стратегічне рішення на застосування Збройних Сил України.

З 1998 року запроваджена нова система військово-адміністративного розподілу території України. Замість військових округів було утворено оперативні командування. Одночасно продовжується скорочення українського війська: станом на 31 грудня 1998 року його чисельність становила 320 тис. військовослужбовців і 100 тис. працівників; на 31 грудня 1999 року — 310 тис. військовослужбовців і 90 тис. працівників. Разом із тим протягом 1993–1998 років воєнно-політичне керівництво держави суттєво скорочує чисельність основних типів ОВТ у військах. Так, протягом п’яти років ЗС України позбулися більше 5000 танків і 4300 бойових броньованих машин, близько 470 літаків та вертольотів.

З 1999 року в Збройних Силах України здійснено перехід на нову систему тилового забезпечення за територіальним принципом. Завдяки цьому вдалося скоротити кількість тилових структур. У 2004–2005 роках здійснено перехід Збройних Сил з чотиривидової на тривидову структуру шляхом створення на базі ВПС і Військ ППО єдиного виду — Повітряних Сил. Протягом 2000–2002 років продовжується подальша оптимізація організаційно-штатної структури ЗС України, в першу чергу — у сфері реорганізації органів управління. Головні командування видів Збройних Сил України були переформовані у командування видів з відповідною оптимізацією їхньої структури та чисельності. З трьох оперативних командувань залишилися два (Західне та Південне), а північне оперативне командування переформоване в територіальне управління «Північ». З метою оптимізації системи оперативного (бойового) та матеріально-технічного забезпечення сформовано Командування сил підтримки. До його складу ввійшли понад 50 військових частин і підрозділів забезпечення.

Загальна чисельність особового складу Збройних Сил України станом на кінець 2005 року становила 245 тис. осіб, із них 180 тис. військовослужбовців. Протягом 2001–2005 років відбулися суттєві зміни у структурі Збройних Сил та системі управління військами (силами). Зокрема був запроваджений функціональний принцип побудови Збройних Сил та їхнього застосування. Функціональними структурами Збройних Сил стали Об’єднані сили швидкого реагування (із подальшим формуванням у їхньому складі Сил негайного реагування), Основні сили оборони і Стратегічні резерви.

Загалом протягом 2006–2011 років удосконалено структуру та скорочено чисельність Збройних Сил, сформовано корпус швидкого реагування Сухопутних військ, реформовано систему військової освіти, кадрового і медичного забезпечення, розширено сферу діяльності міжнародного військового співробітництва. Чисельність Збройних Сил зменшено з 245 тис. до 192 тис. осіб (з яких 145 тисяч — військовослужбовці).

Водночас у складі ЗС України внаслідок поспішних рішень тогочасного керівництва продовжувала спостерігатись явна диспропорція між бойовими частинами та частинами забезпечення. Навіть після певних зусиль керівництва оборонного відомства та держави у виправленні ситуації, питома вага бойових з’єднань і військових частин була доведена лише до 47%, тоді як штаби, органи управління, військові частини і підрозділи логістики, військові навчальні заклади, адміністративні установи та організації становили до 53%.

2012 року розпочалося формування нового роду військ — високомобільних десантних військ. З часом ВДВ було виведено з підпорядкування командуванню Сухопутних військ і включено до складу військ, безпосередньо підпорядкованих Генеральному штабу.

Разом із тим у ЗС України продовжували набирати обертів негативні тенденції. Починаючи з 2013 року, вперше за останні роки на потреби оборони були передбачені видатки менше 1% ВВП, що фактично не дозволяло задовольнити навіть мінімальні ресурсні потреби Збройних Сил. Продовжувалося скорочення особового складу та так звана «оптимізація» всіх ланок військового управління, а також окремих бойових частин та підрозділів. Так, було змінено у бік зменшення організаційно-штатну структуру механізованих бригад. У Військово-Морських Силах розформовано Центр морських операцій, проведено ще низку скорочень та розформувань органів управління та бойових частин і підроздлів.

На кінець 2012 року чисельність Збройних Сил України становила до 184 тис. осіб, серед них до 139 тис. військовослужбовців. На кінець 2013 року чисельність Збройних Сил України становила вже 165,5 тис. осіб, 120,9 тисяч з яких — військовослужбовці.

Після відмови керівництва держави на чолі з В. Януковичем підписати Угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом і розгону мітингу студентів у Києві з 30 листопада 2013 року почалося протистояння між тодішньою владою країни та мітингарями, яке в подальшому переросло в Революцію гідності. А Російська Федерація 20 лютого 2014 року розпочала спецоперацію по захопленню та анексії півострова Крим, яка надалі переросла у російську збройну агресію проти нашої держави та війну на Сході України.

1 березня 2014 року Збройні Сили України були приведені в повну бойову готовність. 17 березня 2014 року в Україні було оголошено часткову мобілізацію. Відтоді наша держава почала функціонувати в умовах особливого періоду. Через агресивні дії незаконних збройних формувань, підтриманих Російською Федерацією, які призвели до припинення діяльності місцевих органів влади в окремих районах Донецької та Луганської областей, керівництво держави ухвалило рішення щодо проведення на цих територіях антитерористичної операції (АТО) та здійснення заходів територіальної оборони.

На початку проведення АТО на Сході України керівництво Збройних Сил України стикнулося з величезними проблемами, починаючи від необхідності у стислі строки різко наростити чисельність Збройних Сил та їхню професійну підготовку й закінчуючи потребою у відновленні боєздатності значної кількості основних типів та видів ОВТ, які через брак коштів протягом значного часу не обслуговувалися та не ремонтувалися належним чином. Через недалекоглядну політику попереднього керівнитцва держави у сфері оборони у військах бракувало значної кількості основних ресурсів та предметів матеріально-технічного забезпечення — від палива до продуктів харчування та польової форми одягу. Це стосувалося також і бойового спорядження, екіпірування, зброї та окремих типів боєприпасів. Наявне модернізоване та нове озброєння, що отримували підрозділи Збройних Сил в одиничних екземплярах протягом попередніх років, кардинально не покращувало рівень боєздатності частин і підрозділів.

Одночасно зі збільшенням угруповання військ (сил) в окремих районах Донецької та Луганської областей зазнала значних змін система матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил, побудована за територіальним принципом. Вона перейшла на функціонування в умовах проведення антитерористичної операції. На етапі розгортання системи матеріально-технічного забезпечення вирішення значної частини проблем Збройних Сил взяв на себе волонтерський рух. Наприкінці року при Міністерстві оборони України була створена Рада волонтерів — громадськє об’єднання, яке стало ініціатором реформ, що кардинально змінили ситуацію із забезпеченням військовослужбовців основними предметами постачання.

Події 2014 року виявили потребу в проведенні докорінних змін у підходах до політики у сфері оборони та національної безпеки. Тому керівництво держави визначило як стратегічні пріоритети у сфері оборони забезпечення готовності сектору безпеки і оборони, економіки та всього суспільства до відбиття повномасштабної збройної агресії проти України, а також відмову від позаблокового статусу і поступову інтеграцію в загальноєвропейські та північноатлантичні системи безпеки.

Значні зусилля керівництва країни і Міністерства оборони, зокрема 2014 року, були зосереджені на підвищенні соціального статусу військовослужбовця, розширенні соціальних прав громадян, які були призвані під час мобілізації та брали участь в АТО.

Протягом року за підсумками мобілізаційного розгортання військ (сил) були сформовані 4 бригади та 29 батальйонів територіальної оборони, які згодом були переформовані в окремі мотопіхотні батальйони. На кінець 2014 року після проведених організаційних заходів чисельність Збройних Сил сягнула позначки у 250 тис. осіб, 204 тисячі з яких — військовослужбовці.

За результатами комплексного огляду сектору безпеки і оборони 2015 року затверджено Стратегію національної безпеки України, нову редакцію Воєнної доктрини України та Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України. Країна вперше чітко визначила курс на європейську інтеграцію та окреслила свої наміри щодо вступу в НАТО, а головною загрозою та ймовірним воєнним противником назвала Російську Федерацію.

Доведено до логічного завершення створення окремого роду військ — Сил спеціальних операцій, сформовано Командування Сил спеціальних операцій. Вдосконалено підготовку військ — до навчання українських військових були залучені інструктори з армій країн НАТО та Європейського Союзу (навчально-тренувальна місія НАТО). Загалом проведено понад 500 навчань різного рівня — від ротних до комплексних у масштабі всіх Збройних Сил.

Протягом 2015 року Збройним Силам України вдалося стабілізувати обстановку в районі проведення антитерористичної операції та стримати російську агресію. Вони значною мірою відновили боєздатність, набули бойового досвіду, оперативної спроможності, необхідного рівня технічної оснащеності та матеріальної забезпеченості для захисту суверенітету і територіальної цілісності держави.

Упродовж 2015 року за мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України, державними нагородами України відзначено 6739 осіб (посмертно — 1213 осіб, поранених — 4533 особи), із них звання «Герой України» присвоєно 14 військовослужбовцям, серед них п’яти — посмертно. Символом мужності і героїзму наших бійців стали оборона донецького (242 доби) і луганського (146 діб) аеропортів, оборона Іловайська, Дебальцевого та Маріуполя.

Загалом із початку проведення антитерористичної операції у Збройних Силах сформовано 15 бойових бригад, низку окремих полків, п’ять батальйонів (дивізіонів), а також окрему бригаду, шість полків та 11 батальйонів оперативного (бойового), тилового і технічного забезпечення. Збільшено авіаційний парк та бойовий склад зенітних ракетних військ, сформовано підрозділи для охорони аеродромів і стартових позицій зенітних ракетних військ. Відновлено діяльність 138 районних та міських військових комісаріатів, завдяки чому проведено шість черг часткової мобілізації та призвано понад 200 тис. військовозобов’язаних.

Відповідно до ініціативи Президента України — Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, підтриманої урядом, з 1 січня 2016 року відбулося суттєве збільшення грошового забезпечення військовослужбовців.

Навесні 2016 року відновлено призов на строкову службу в Україні, що дозволило не допустити зниження укомплектованості частин та підрозділів ЗС України до критичного для їхньої бойової спроможності рівня та замінити в тилу військовослужбовців, переміщених до частин, задіяних у антитерористичній операції.

У вітчизняному війську у стислі терміни істотно покращено медичне забезпечення, головні заходи якого зосереджені на підвищенні індивідуальної безпеки військовослужбовців, а також впроваджено курс медико-психологічної та соціальної реабілітації учасників антитерористичної операції.

Військова служба в Україні набуває дедалі більшої популярності, що позитивно позначається на довірі населення до Збройних Сил України.

КОСТЯНТИН МАШОВЕЦЬ