Сьогодні Україна знаходиться у фокусі уваги міжнародної спільноти з огляду на загрози безпеці, які періодично виникають у цьому регіоні. Керівник Центру Микола Назаров разом з аналітиком та політичним оглядачем незалежного аналітичного Центру STEM (Азербайджан) Ніджатом Гаджиєвим обговорили логіку процесів, що відбуваються навколо України та мотивацію РФ до ескалації конфлікту.

Ніджат, охарактеризуй суть ескалації, яка відбувається зі сторони РФ. У чому логіка дій та що планує отримати РФ від Заходу? Як ти оцінюєш переговори між РФ та НАТО щодо "гарантій безпеки"? 

Сьогоднішня українська криза більше нагадує карибську кризу 60-х років минулого століття. Різниця лише в тому, що коли раніше Росія (читай СРСР) забезпечувала свої гарантії безпеки на іншому континенті, тепер уже на пострадянському просторі. Тобто питання тепер стосується безпосередньо меж самої Росії.

Тези Росії прості та відомі – Україна та Грузія (а разом з тим і весь пострадянський простір) не має стати частиною НАТО. Хоча вже три прибалтійські країни вже є членами НАТО. Проте питання України для Росії має екзистенційний характер. Для президента Росії Україна – «випадкова штучна країна, яка з'явилася на світ через помилкову політику радянської влади». Власне, це докладніше можна почитати в його статті з приводу України. З Україною він пов'язує не лише розширення російської імперії та сфери її впливу у світі, але загалом саме існування Росії у тому вигляді, в якому воно сьогодні є. Тому Україна для нього – це щось більше, ніж просто безпека. У Росії чудово розуміють, що ніхто на неї не нападатиме, питання в історії розвитку Росії, а тому ставки гранично високі.

Інше питання те, як на всі ці процеси дивляться у Баку та інших столицях пострадянського простору. Одним із важливих підсумків переговорів Росії-НАТО стало те, що головний переговорник із російської сторони Сергій Рябков зустрівся з послами Азербайджану, Вірменії, Казахстану, Білорусі, Таджикистану, Узбекистану, Киргизстану та Туркменістану та «поінформував про переговори НАТО-Росія». Думаю, цього повідомлення достатньо, щоб зрозуміти, що подальша доля пострадянського простору залежатиме від процесів, які зараз розвиваються навколо України. У разі успіху Росії в українському напрямку Москва вважає, що вона отримає весь пострадянський простір для формування на даній території власного панрегіону. Принаймні так у Кремлі вважають.

Проте реальність така, що подібна поведінка Кремля виходить із не зовсім рішучої політики Заходу. Особливо це проявляється у політиці ЄС та зокрема Німеччини, для якої легше домовитися з Росією, ніж боротися за Україну. Причому все, що їй треба, Берлін отримав – тепер уже Україна як важлива транзитна країна у забезпеченні енергобезпеки Європи не відіграє жодної ролі. "Північний потік 2" обнулив цю стратегічну важливість цієї країни. Тому, що збирається робити Росія, не зовсім непокоїть Німеччину, тому вони мають таку мляву позицію з цього питання. Причому саме Німеччина заблокувала постачання зброї Естонії в Україну, заявили, що це «не допоможе врегулювати конфлікт на Донбасі». Наче йдеться про Донбас.

Але одна справа – Німеччина, а інша – Великобританія та США. Для Лондона та Вашингтона на сьогодні ЄС у цьому вигляді і з такою політикою більша загроза, ніж союзник. Росія це знає та користується цим розколом серед союзників.

З іншого боку, є питання Китаю. Захід зараз концентруватиметься на стримуванні Китаю та Росія для них не пріоритет. Це черговий козир у рукаві Кремля. Він розуміє, що Захід спробує перетягнути Росію на свій бік, або локалізувати і стримати її амбіції і сконцентруватися на Піднебесній. Що дає Росії додатковий стимул давити та лякати силовим вирішенням питання.

Таким чином: Україна для Росії – це шанс повернутися у «велику геополітичну гру» та повернути пострадянський простір; Росія знає про розкол серед західного блоку та користується цим; Заходу важливо локалізувати Росію та сконцентруватися на китайському тихоокеанському напрямку. Однак Україна може бути саме тим «сиром» у мишоловці, яка перетворить Росію на країну ізгоя на кшталт Ірану. При цьому не факт, що Росія зможе перемогти війну малою кров'ю. Так, Росія досягне певних успіхів, проте економічні та політичні втрати будуть такими, що про решту пострадянського простору доведеться лише мріяти. У той час як сам Захід збільшить свою присутність у регіоні Південного Кавказу та Центральної Азії. Якщо стратегія Заходу така, Росія перебуває у становищі цугцванга.

На окрему увагу заслуговує рухи Турецької сторони у всій цій історії. Звернемо увагу, що вони досить спокійно відреагували на ситуацію в Казахстані, а тепер осторонь спостерігає за процесами в Україні та обходиться пропозицією своїх посередницьких послуг. Хоча, в іншій ситуації, можливо, Туреччина реагувала б більш наполегливо. Але друга за величиною армія НАТО мовчить. У питанні Казахстану Туреччина своїм мовчанням показала, що пострадянські тюркські держави претендувати на щось більше сьогодні не можуть, а в питанні України її мовчання – це демонстрація того, що сьогодні в НАТО якщо є і хто зможе зіграти стримуючий фактор проти Росії, то це вона. Без Туреччини, НАТО перетворюється на організацію про добрі наміри. А оскільки на Туреччину ставки зараз із боку Вашингтона, Брюсселя та Лондона немає, вона дивитиметься на те, як Росія сміятиметься над Заходом у плані військової сили.