У період, коли країна задивилася у всепоглинальні очі війни, а владні кабінети продовжують здригатися від політичної кризи, питання ядерного статусу України починає поставати в зовсім  іншому вимірі. Однак чи не стане хоча б примарне намагання повернути колишній ядерний потенціал неминучим айсбергом, що потопить українську економіку і кине державу на найнижчий рівень міжнародного життя? На ці гострі питання намагається дати відповідь наша колега з Free Voice IAC Юлія Турчинська.

У 1994 році Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Відповідно до статті 10 цього документа, кожен учасник у порядку здійснення  свого державного  суверенітету  має  право  вийти  з Договору,  якщо він вирішить,  що  пов’язані  зі  змістом  цього  Договору   виняткові обставини поставили під загрозу найвищі інтереси його країни. Наприклад, президент Франції Жак Ширак уважав приводом для застосування ядерної зброї тероризм, інспірований іншою державою. А на початку 90-х років Україна займала третє місце серед держав світу за могутністю військового потенціалу. То ж, можливо, якби Україна не проміняла зброю ядерного стримування на аркуші паперу, які називають Будапештським меморандумом, сьогоднішній конфлікт на Донбасі відбувався б у зовсім іншому форматі.  Ще у 1993 році американський політолог Джон Мірсхаймер передбачив нинішню агресію РФ і зазначив, що, імовірно, єдиним способом спротиву буде збереження «ядерної спадщини».

У сьогоднішніх реаліях кон’юнктурних політичних блукань та економічних землетрусів украй складно визначити, скільки б коштувало Україні задоволення володіння ядерною зброєю. А. Носовський з цього приводу зазначає: «Відновлення ядерного статусу України цілком реальне. Звичайно, для цього потрібен час і значні ресурси. Проте у нас високий людський потенціал. В Україні є десятки висококваліфікованих науковців, що вміють і можуть робити потрібні дослідження та розробляти ядерні проекти. Є й технічна база – не менш як десяток об’єктів для виготовлення ядерних установок. На створення ядерної зброї Україні потрібно щонайменше десять років».

Однак, незважаючи на унікальні розробки українського заводу «Південмарш», кадровий потенціал та запаси уранової руди, відновлення  ядерного статусу обійдеться в десятки мільярдів доларів. За словами Ю. Костенка, за мінімальними оцінками виробництво високозбагаченого урану обійдеться в суму від 40 до 80 мільярдів доларів. А відповідно до даних Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, найбільша частка витрат на утримання ядерного статусу належить США та Росії – 607 та 62 мільярди доларів відповідно. За наявності серйозного державного боргу навряд чи Україна зможе дозволити собі такі витрати.

Утім, навіть не беручи до уваги економічну ситуацію, потрібно усвідомлювати політичний та правовий аспект цієї проблеми. Звісно, країни ядерного клубу не раз піддавалися спокусі ядерного шантажу:  погрози застосувати ядерну зброю проти Китаю в разі намагання силового оволодіння Гонконгом  звучали із вуст Великої Британії, згодом підтриманої США. Також подібні речі висловлювало російське керівництво як відповідь на переговори України щодо розміщення на своїй території елементів американської системи ПРО. До того ж, за дослідженням SIPRI, хоч у ядерних державах і спостерігається тенденція до зменшення кількості ядерного озброєння, однак основний акцент робиться саме на модернізацію арсеналів.

Та у державах як-от Індія і Пакистан запаси ядерної зброї продовжують зростати: останнім часом кількість боєголовок в Індії збільшилася з 90 до 100, а в Пакистані – зі 100 до 120. Надзвичайно складно визначити військовий потенціал таких держав, як КНДР. На початку 2016 року уряд Північної Кореї заявив про успішне випробування водневої бомби, раніше у вересні було офіційно повідомлено про готовність використати ядерну зброю проти США та інших «ворогів» у разі дотримання «ворожої політики» щодо Кім Чен Іна.

Цілком імовірно, що завтрашній світ опиниться в зовсім іншій системі координат, де ядерна зброя виявиться не найкращим фактором стримування, як вважала Маргарет Тетчер, а засобом шантажу ще гіршого, аніж за часів Карибської кризи. Також у тіні залишаються «ядерні прагнення» Ірану, який після зняття санкцій постав у цілком новій ролі на міжнародній арені.

Україна ж із нерозв’язаним конфліктом на Сході та відсутністю реальної військової підтримки з боку іноземних держав ризикує опинитися з  чудовими гаслами про без’ядерний статус сам-на-сам посеред жорсткого зіткнення ядерних гігантів. Депутат Європарламенту Яцек Саріуш-Вольський заявлав: «Якщо Будапештський меморандум щодо української ядерної зброї не може захистити Україну, вона може розглянути можливість її повернення, технологічно спроможна». Хоча варто зауважити, що стосовно цього питання у світі діє політика подвійних стандартів, де кожна держава керується виключно власними інтересами. І навіть у разі офіційної заяви про початок відновлення ядерного потенціалу ми можемо повторити долю, наприклад, Ірану, що через ядерні розробки потрапив під економічні санкції на довгий час. Саме тоді буде зведений нанівець європейський шлях розвитку чи претензія на позиціонування держави як повноправного суб’єкта міжнародних відносин.

Утім, згадуючи Шарля де Голля, який говорив, що держава, яка не володіє ядерною зброєю в той час, як інші нею володіють, не володіє власною долею, неможливо заперечити вплив на світову політику ядерних держав. Однак ядерний клуб наразі є «закритою коаліцією сильних проти потенційно сильніших». І будь-яка спроба змінити встановлений порядок буде переслідуватися санкціями, ізоляцією,  різноманітними законними і незаконними способами не допустити появи на геополітичній арені ще одного могутнього конкурента.

Отже, для України відновлення ядерного статусу хоча й цілком реальне, однак практично непідйомне  в економічному плані і вкрай небезпечне – у політичному, адже загроза нівелювання міжнародної підтримки, запровадження економічних санкцій чи цілковитої ізоляції ще більше поглибить конфлікт на сході України. Проте, як показує історія, навіть найнеймовірніші трансформації світу здійснювалися завдяки політичній волі. То ж якщо шлях до незалежності й свободи лежить у площині ядерного потенціалу, то лише Україні вирішувати, яку ціну вона готова за цю свободу платити.

 

Ю.Турчинська, Free Voice IAC